Sorry, this entry is only available in Українська. For the sake of viewer convenience, the content is shown below in the alternative language. You may click the link to switch the active language.
Окрім прямих ризиків від обнулення імпортних мит на готову продукцію легкої промисловості (одяг, взуття, домашній текстиль, ін.) наразі існує ряд суттєвих неврегульованих питань регуляторного характеру, комплексне вирішення яких на законодавчому та урядовому рівнях є критично необхідним для збереження виробничого потенціалу вітчизняної легкої промисловості в умовах війни
- Рівні податкові умови (ПДВ): Потрібно ліквідувати 20% нерівність у конкуренції між офіційно працюючими підприємствами та тіньовим сектором. Запровадити обов’язкову сплату ПДВ для всіх суб’єктів за європейською моделлю. Запровадити торгівлю імпортованими товарами легкої промисловості тільки на загальній системі оподаткування.
- Забезпечення роботи підприємств через бронювання галузевих виробників:
- Забезпечити бронювання працівників ресурсно-стратегічних підприємств (виробників шкіри, тканин), які є важливою базовою ланкою виробничого циклу для потреб ЗС, але не мають прямих контрактів із Міноборони на рівні з прямими виконавцями.
- Встановити галузевий критерій щодо застосування вимоги середньої зарплати у розмірі 3,0 МЗП лише до військовозобов’язаних працівників на підприємствах:
-які забезпечують населення товарами народного споживання та є критично важливими для забезпечення життєдіяльності населення в особливий період;
-які забезпечують валютні надходження за рахунок експорту галузевої продукції.
Обгрунтування:
Рівень середньої заробітної плати різниться в залежності від:
- Технологічних процесів у виробництві тканин, трикотажних полотен, шкіри, нетканих матеріалів, одягу та взуття, які мають різне технологічне обладнання і відрізняються у розрізі 15 підгалузей легкої промисловості;
- продуктивності праці працівника, яка визначається відповідно до продуктивності праці (кількість виготовленої продукції);
3) регіональних особливостей воєнного часу.
Все це унеможливлює встановлення єдиного рівня середньої заробітної плати на підприємствах легкої промисловості.
- Детінізація митниці та схеми «карго»: Необхідно посилити контроль Державної митної служби та БЕБ для перекриття нелегального турецького імпорту взуття й одягу, що завозиться без офіційних контрактів і сплати податків.
- Створення ефективних механізмів підтримки галузі: для прикладу: Туреччина повністю компенсує своїм брендам оренду в українських ТРЦ та надає їм пільги в чотирьох вільних екозонах (електроенергія <10 центів).
- Митне регулювання посилок: Впровадити дзеркальні заходи до рішень ЄС, де скасовується безмитний ліміт і вводиться фіксоване мито на посилки для захисту внутрішнього ринку.
- Реінвестування прибутку (Капекси): Необхідно законодавчо звільнити від оподаткування на 3–10 років прибуток підприємств, який спрямовується на модернізацію виробництв.
- Пропозиція відтермінування ЗВТ: Запровадити дію Угоди з першого числа місяця, що настане після завершення воєнного стану. Рівна конкуренція наразі неможлива через щоденні воєнні виклики українських фабрик (робота на генераторах, повітряні тривоги з оплатою вимушеного простою, заблокована морська логістика).
Ратифікація Угоди про ЗВТ з Туреччиною передбачає обнулення мит протягом 1, 3 та 5 років, що зачепить 553 підкатегорії товарів легпрому. Проте станом на 2026 рік в Україні немає оновленого економічного прогнозу щодо наслідків лібералізації з урахуванням руйнувань, кадрового голоду та логістичних втрат воєнного часу. Відсутність актуальних розрахунків та загроза експансії потужного турецького імпорту створюють ризик зупинки українських виробників, більшість з яких наразі забезпечують Сили оборони.
Асоціація «Укрлегпром» www.ukrlegprom.org