«Жінки в чорному» на підприємствах України.
Українська версія.
Матеріал підготовлено Жульєтт Гарньє (Березне, Київ, Звягель (Україна), спеціальний кореспондент.
Завдяки масовому виробництву військового одягу та експорту пальто до Європи українська швейна промисловість зуміла вчинити опір після російського вторгнення в лютому 2022 року.
Наталія була однією з перших, чиє життя зруйнувалося, 23 лютого її син Ворен Роман Олександр загинув у бою на сході Донецької області України. Відтоді п’ятеро інших із 130 її колег на фабриці пальт Lener Cordier у Березному (Захід України) втратили чоловіка чи сина. «Йому було лише 33 роки, і у нього лишилося двоє хлопчиків», – сказала п’ятдесятирічна жінка, плачучи за робочим столом. Колишнього муляра поховали на алеї героїв на цвинтарі цього 13-тисячного містечка, якого врятували військові дії. З тих пір, «тому що вона повинна» і тому що їй платять за зроботу, приблизно 9000 гривень на місяць (близько 230 євро), Наталія не «пропустила жодного дня» .
Тому що, «незважаючи на війну, швейні фабрики в Україні продовжують виробляти», – зазначає Фредерік Ленер, керівник Lener Cordier. Французьке МСП у Хазебруку, департамент Норд, виготовляє пальто під брендом Trench & Coat і для клієнтів, у тому числі Lacoste і Monoprix, на своїй фабриці, створеній у 2008 році в Березном та у близько десяти місцевих субпідрядників. Усі ці виробництва працюють, як і скрізь у світі, завдяки жінкам – швачкам, майстрам чи прасувальницям.
«У воєнний час мати більшість жіночого персоналу – це щастя», – визнає Таня Рябошапко, другий номер компанії «Леся», потужного виробника брюк у місті Звягель (колишній Новоград-Волинський). Бо мобілізованими можуть бути всі чоловіки українці віком до 60 років, за винятком батьків не менше трьох неповнолітніх дітей. А в армії зараз «1,2 мільйона осіб», – уточнює керівник військового управління західного Рівненського регіону Віталій Коваль. У цій країні з населенням 43 мільйони людей не вистачає працівників у певних галузях, у тому числі й у будівництві.
Легка промисловість, у якій зайнято близько 133 500 осіб, намагається боротися з викликами та труднощами. Тим паче, що даний вид виробництва «тримається краще за інших», запевняє Тетяна Ізовіт, президент Української асоціації підприємств легкої промисловості «Укрлегпром». Звичайно, «продажі впали на 26% [у 2022 році], але це менше, ніж валовий внутрішній продукт, який впав на 30%» .
Хоча «20% виробництв знищено або пошкоджено» під час російських атак на півночі та сході країни, а «25% його персоналу емігрувало або переїхало», щоб втекти із зон бойових дій, уточнює Тетяна Ізовіт, сектор є спроможним до виробництва. Закордон сектор постачає в основному парки та пальта: з них Україна отримує 66% експорту одягу.
«Конкурентоздатність»
Це ноу-хау є спадщиною радянського економічного планування. Москва закріпила виробництво певного виду одягу за певними регіонами: Харків і Донецьк були відомі відповідно сукнями та пальто. По всій країні підприємства випускали великі партії тканин, вироблених в інших радянських республіках. Український верхній одяг продавався по всьому Радянському Союзу.
Ця галузь пережила приватизацію, що відбулася після здобуття національної незалежності в 1991 році. За словами Фредеріка Ленера, саме з України імпортувалися куртки та пальта, які продавалися на Camaïeu та Promod у 1990-х роках. «Текстильні фабрики тоді росли, як гриби, – згадує Федір Жунке, директор Ковельської фабрики (Північний Захід). Потім, у 2005 році, це був холодний душ: скасування квот на китайський імпорт в Європі висушило портфель замовлень. Недорогі модні бренди почали постачати свою продукцію з Китаю.
Але на зміну їм прийшли модні бренди високого класу. Бо в українській промисловості є все, щоб догодити Lacoste, Fursac, Zadig & Voltaire та іншим. Робітники освоюють складні технології пошиття одягу, підбитого товстою вовною або водонепроникним габардином. Крім того, вони отримують низьку зарплату, яка коливається між 200 і 750 євро. Вартість хвилини праці може становити 20 євроцентів, що втричі менше, ніж у Франції.
З 24 лютого 2022 року, коли Москва розпочала повномасштабне вторгнення, «50% європейських підрядників пішли», – нарікає Тетяна Ізовіт. Hugo Boss відмовляється від двох з чотирьох українських постачальників «з економічних причин», запевняють у німецькому бренді. Хоча, наступного дня після російського вторгнення Х’юго Босс висловив свою підтримку країні в соціальних мережах.
І навпаки, Bensimon, Zadig & Voltaire, Mugler і Vanessa Bruno не скасовують свої замовлення через «солідарність» , «лояльність до постачальника» або, прозаїчніше, «для конкурентоспроможності», яку пропонує місцева промисловість. Тому що, незважаючи на інфляцію близько 20% у 2022 році, зарплати в Україні все ще низькі. При перетині кордону з Польщею, наприклад, усі великовантажні автомобілі мають пріоритет. Результат: «Ми не маємо жодних затримок», – запевняє Віктор Дюкло, менеджер з якості компанії Lener Cordier.
Напружені каденції.
Тому деякі підприємства переповнені попитом, особливо ті, що розташовані на заході території. Портфель замовлень на фабрику UCF в Ужгороді, столиці Закарпаття, за 25 кілометрів від кордону з Угорщиною та за 5 кілометрів від Словаччини, «заповнений», запевняє Ален Сарфаті, француз, який двадцять двадцяти консультує компанії щодо переміщення виробництва в країні.
У Ковелі, трохи північніше, за 60 кілометрів від кордону з Польщею, фабрика пана Жунке у 2022 році виготовила 130 000 штук виробів, що на 40 000 більше, ніж у 2021 році. У 2023 Zadig & Voltaire замовила у нього 76 000 курток, які були продані за ціною від 575 до 745 євро в магазинах. Незважаючи на те, що чернігівська фабрика «Елегант» розташована на північному сході від Києва, на території, яка частково була окупованою російськими військами навесні 2022 року, вона також працює на «100%», запевняє її директор Наталія Романовська.
В самому серці цієї області, на фабриці, створеній у 1943 році, темпи виробництва є дуже інтенсивними. Її бос, рік як вдова війни, та просить не розголошувати ні її ім’я, ні дані підприємства. «Росіяни можуть помітити це на LinkedIn і Google Maps», – хвилюється вона. Бо її виробництво для української армії зараз підпадає під поняття «стратегічна галузь» . Цього вівторка, 26 вересня, 370 співробітників підприємства завершили виготовлення 94 тисяч курток, які одягатимуть бійці у перші дні зими. Від нагромадження цих великих курток з капюшонами з камуфляжними принтами холоне кров: хакі всюди, на кожній із семи виробничих ліній, нещодавно оснащених абсолютно новим устаткуванням.
«Купуючи Mercedes мені всеодно. Я реінвестую все, що заробляю, для людей, для України», – пояснює жінка, що після смерті чоловіка «повністю змінила свою ментальність». Щоб впоратися з напливом військових замовлень, підприємиця найняла сімдесят осіб, у тому числі п’ятнадцять переселенців зі Сходу України. Світлана, одна з них, втекла з Харкова в березні 2022 року і знайшла притулок разом із чоловіком і сином у цьому місті у величних степах Дніпра. Колишня робітниця дріжджового заводу, навчилася шиттю, а потім приєдналася до лінії виготовлення поло. «Коли я починала шити, то виготовляючи кожен новий предмет одягу я думала про солдата, який його одягне. Я посилала йому всю свою мужність, щоб він повернувся живим. Сьогодні я вже не думаю про це», – сказала вона, виснажена темпом і відтворенням однієї і тієї ж моделі протягом вісімнадцяти місяців.
Незабаром прибуде більше переселенців зі сходу України. Для їх розміщення компанія готує робочі місця. Новий цех також має бути «відкрито навесні 2024 року», сподівається керівниця, яка для цього проекту домоглася від влади права «забронювати» людей, яких, ймовірно, мобілізують. У його підвалі буде розміщено бомбосховище.
Блекаути.
Акціонер «Лесі» Микола Сиченко також продовжує інвестиції. У серпні відкрив трикотажну фабрику в Житомирі (Захід). «Після війни ми матимемо кращі інструменти та більш кваліфікований персонал», – каже він. «У цей період з’являються сміливі інвестори», – формулює Віталій Коваль. Цей колишній банкір, призначений у 2019 році президентом України Володимиром Зеленським головою Рівненської області, мав на меті залучити туди інвесторів. Чотири роки по тому він підкреслив, що «економічний фронт» є важливим «для фінансування війни за рахунок податків, забезпечення доходу для українців» і сприяє «соціальній стабільності країни».
Насправді всі ці підприємці кажуть, що ними керує бажання «служити Україні» та «давати роботу українцям». Усі також готуються до післявоєнного періоду, наближаючись до більшої кількості іноземних брендів, які будуть оплачуватися в євро, валюті, яка зараз у сорок разів сильніша за гривню. Залишається «запевнити їх у нашій здатності виконувати замовлення», погоджується президент Асоціації «Укрлегпром».
Проте «сьогодні розвиток клієнтського портфеля є дуже невизначеним», зазначає у Франції Жан-Марі Барду, засновник Cap Est, бізнес-менеджер українських підприємств. Тому що споживча криза розчавлює дистриб’юторів моди. Kookaï, який перебуває в провадженні з лютого, не бажає платити за свої пальта, готові до доставки з однієї з цих українських фабрик. І деякі бренди не хочуть наражати себе на «ризик українських поставок» і можливого зриву поставок, аналізує Дірк Вантігем, генеральний директор Euratex, Європейської асоціації текстилю та одягу.
Чи переживуть ці підприємства другу зиму війни?
В Україні постачанням електроенергії переймаються всі промисловці. У Рівненській області, де «Вераллія», колишня філія Saint-Gobain, цілодобово виробляє пляшки, Віталій Коваль, голова військового управління, визнає «проблему», яку створює «відключення світла» для бізнесу. Але вони не зможуть розраховувати на генератори, надані державою: вона резервує їх для критичної інфраструктури, включно з лікарнями.
Промисловці організовуються. Cap Est вже поставив генератор на ковельський завод. Сума рахунку: 60 000 євро. Деякі підприємства покладаються на сонячну енергію. Наприклад, у Чернігові Наталія Романовська планує вкласти близько 100 000 доларів (96 000 євро) в облаштування даху, але вагається. Тому що, каже вона, його світловідбиваючі панелі можна було б легко ідентифікувати «за супутниковими фотографіями» .
Джульєтта Гарньє
Березне, Київ, Звягель (Україна), спец.кор.
Англійська версія.
Women in black clothing factories in Ukraine
By Juliette Garnier (Berezne, Kiev, Zviahel (Ukraine), special correspondent) Published yesterday at 5:00 p.m.
Report Thanks to the massive production of military parkas and the export of coats to Europe, the Ukrainian clothing industry has been resisting since the Russian invasion of February 2022.
Nataliy was the first to have her life destroyed. On February 23, his son, Voren Roman Alexander, died in combat in the eastern Donetsk region of Ukraine. Since then, five other of her 130 colleagues at the Lener Cordier coat factory in Berezne (West) have lost a husband or son. “He was 33 years old and had two boys ,” said the fifty-year-old, crying, behind her work table. The former mason was buried in the alley of heroes in the cemetery of this town of 13,000 inhabitants, spared by the hostilities. Since then, “because she has to” and because she is paid by the task, for around 9,000 hryvnias per month (around 230 euros), Nataliy has not “missed a day of work” .
Because, “despite the war [against Russia] , clothing factories in Ukraine continue to produce ,” notes Frédéric Lener, boss of Lener Cordier. The French SME in Hazebrouck, in the Nord department, manufactures coats under its Trench & Coat brand and for clients, including Lacoste and Monoprix, within its factory created in 2008 in Berezne and those of around ten local subcontractors. All these sites run, like everywhere else in the world, thanks to women who work there as seamstresses, patternmakers or ironers.
“In times of war, having a majority of female staff is fortunate ,” concedes Tania Ryaboshapko, number two at Lesya, a large pants manufacturer in the town of Zviahel (formerly Novohrad-Volynsky). Because all Ukrainians under the age of 60, with the exception of fathers of at least three minor children, can be mobilized. And the army has “1.2 million men currently” , specifies Vitalii Koval, head of the military authorities of the western region of Rivne. In this country of 43 million inhabitants, there is a shortage of workers in certain sectors, including construction.
The textile industry, which employs 133,500 people, escapes this difficulty. Especially since its activity “is holding up better than others” , assures Tetiana Izovit, president of Ukrlegprom, the textile industry federation. Certainly, “sales fell by 26% [in 2022], but it is less than the gross domestic product, which collapsed by 30%” .
Although “20% of the industrial park was destroyed or degraded” during Russian attacks in the north and east of the country, and “25% of its staff emigrated or moved” to flee the combat zones, specifies Tetiana Izovit, the sector is still producing. Abroad, he still manages to sell his parkas and coats: Ukraine gets 66% of its clothing exports from them.
“Competitiveness”
This know-how is a legacy of Soviet economic planning. Moscow had assigned the production of a type of clothing to certain regions: Kharkiv and Donetsk were known for dresses and coats, respectively. All over the country, factories produced large batches of fabrics produced in other Soviet republics. Ukrainian coats were sold throughout the Soviet Union.
This industry survived the privatizations which followed national independence in 1991. It was in particular from Ukraine that the jackets and coats sold at Camaïeu and Promod in the 1990s were imported, according to Frédéric Lener. “Textile factories then grew like mushrooms ,” remembers Fedor Zhunke, director of the Kovel factory (North-West). Then, in 2005, it was a cold shower: the lifting of Chinese import quotas in Europe dried up its order book. Low-cost fashion brands are sourcing their products from China.
High-end fashion brands have since replaced them. Because the Ukrainian industry has everything to please Lacoste, Fursac, Zadig & Voltaire and other Balibaris. The workers master the complex assembly of these garments lined with thick wool or waterproof gabardines. In addition, they receive a low salary, oscillating between 200 and 750 euros. The minute cost of labor can be 20 euro cents, three times less than in France.
Since February 24, 2022, the date Moscow launched the conflict, “50% of European contractors have left ,” laments Tetiana Izovit. Hugo Boss is letting go of two of its four Ukrainian suppliers “for economic reasons” , assures the German brand. The day after the Russian invasion, Hugo Boss highlighted his support for the country on social networks.
Conversely, Bensimon, Zadig & Voltaire, Mugler and Vanessa Bruno maintain their orders out of “solidarity” , “loyalty to a supplier” or, more prosaically, “ for the competitiveness” offered by the local industry. Because, despite inflation of around 20% in 2022, salaries are still low in Ukraine. All heavy goods vehicles have priority at border crossings with Poland, for example. Result: “We are not experiencing any delays ,” assures Victor Duclos, quality manager at Lener Cordier.
Intense cadences
Therefore, some factories are still overwhelmed by demand. Starting with those located in the west of the territory. The order book for the UCF factory in Ouzhhorod, capital of Transcarpathia, 25 kilometers from the Hungarian border and 5 kilometers from Slovakia, “is full” , assures Alain Sarfati, a Frenchman who advises companies on relocation of their production in the country for twenty-five years.
In Kovel, a little further north, 60 kilometers from the border with Poland, Mr. Zhunke’s factory produced 130,000 pieces in 2022, or 40,000 more than in 2021. In 2023, Zadig & Voltaire ordered 76,000 jackets from him, sold for between 575 and 745 euros in stores. Although located northeast of Kiev, in an area partially occupied by Russian troops in spring 2022, the Elegant factory in Chernihiv is also running “ 100%” , assures its director, Natalia Romanovska.
Still in the heart of this oblast, in a factory created in 1943, the production rates are intense. Her boss, a war widow for a year, demands that neither her name nor hers be revealed, nor the city where she is located. “Russians could spot it on LinkedIn and Google Maps ,” she worries. Because its production for the Ukrainian army now falls under “strategic industries” . On this Tuesday, September 26, the 370 employees completed the making of 94,000 parkas which will clothe the soldiers in the first days of winter. The accumulation of these big hooded jackets with camouflage prints makes the blood run cold: khaki is under every crowbar, in each of the seven production lines, recently equipped with brand new robots.
Rea“Buying a Mercedes, I don’t care. I reinvest everything I earn for people, for Ukraine ,” explains the woman who says she has “completely changed my mentality” since the death of her husband. To cope with the influx of military orders, the entrepreneur hired seventy people, including fifteen displaced from eastern Ukraine. Svetlana, one of them, fled Kharkiv in March 2022 and took refuge, with her husband and son, in this city in the great steppes of the Dnieper. A former worker in a yeast factory, she was trained in sewing there, then joined the polo workshop. “When I started, for each new piece, I thought about the soldier who was going to put it on. I was sending him all my courage so that he would come back alive. Today, I no longer think about it”, she said, exhausted by the pace and reproduction of the same model for eighteen months.
More displaced people from eastern Ukraine will come soon. To accommodate them, the company prepares studios for them. A new workshop must also “be inaugurated in spring 2024” , hopes the manager who, for this project, has obtained from the authorities the right to “reserve” men likely to be mobilized. Its basement will include an air raid shelter.
Concerns about electricity supply
Mykola Sychenko, shareholder of Lesya, is also continuing her investments. In August, he opened a knitwear factory in Zhytomyr (West). “After the war, we will have better tools and more qualified personnel ,” he says. “In this period courageous investors emerge , ” formulates Vitalii Koval . Appointed in 2019 by the President of Ukraine, Volodymyr Zelensky, as head of the Rivne oblast, this former banker’s mission was to attract investors there. Four years later, he underlined how the “economic front” was essential “to finance the war through taxes, to ensure income for the Ukrainians” and to contribute to“the social stability of the country”.
In fact, all these entrepreneurs say they are driven by the desire to “serve Ukraine” and “provide jobs to Ukrainians”. Everyone is also preparing for the post-war period by approaching more foreign brands to be paid in euros, a currency currently forty times stronger than the hryvnia. It remains to “reassure them of their ability to honor orders” , agrees the president of the Ukrainian textile industry federation.
However, “today, the development of a client portfolio is very uncertain” , notes, in France, Jean-Marie Bardout, founder of Cap Est, business manager for Ukrainian factories. Because the consumer crisis is crushing fashion distributors. Kookaï, in receivership since February, is reluctant to pay for its coats ready to be delivered from one of these Ukrainian factories. And some brands do not want to expose themselves to “the risk of Ukrainian supply” and a delivery failure, analyzes Dirk Vantyghem, general director of Euratex, the European textile and clothing federation.
Will these factories survive the second winter of war? In Ukraine, the entire profession is concerned about the supply of electricity. In Rivne, a region where Verallia, a former subsidiary of Saint-Gobain, produces bottles twenty-four hours a day, Vitalii Koval, the head of the military authorities, admits the “problem” posed by the ” blackouts ” for businesses. But they will not be able to count on the generators provided by the State: it reserves them for critical infrastructures, including hospitals.
Industrialists are getting organized. As a precaution, Cap Est has already delivered a generator to the Kovel factory. Amount of the invoice: 60,000 euros. Other sites rely on solar energy. In Chernihiv, Natalia Romanovska plans to invest “100,000 dollars” (96,000 euros) to equip her roof, but she hesitates. Because, she says, its reflective panels would be easily identifiable “by satellite photos” .
Оригінальна версія за посиланням:
MLMQ-MLMQ_20231006_extrait (1)