Sorry, this entry is only available in Ukrainian. For the sake of viewer convenience, the content is shown below in the alternative language. You may click the link to switch the active language.
У той час, коли Україна бореться з російським вторгненням на свою територію, її текстильна та швейна промисловість намагається примирити імперативи конфлікту з виробництвом моди. Окрім підтримки європейських брендів, які звертаються до країни за місцевим виробництвом, місцеві виробники також сподіваються на поштовх з боку Європейського Союзу щодо імпорту матеріалів.
За 2500 кілометрів від України, яка готується до російського штурму в районі Куп’янська, цього 5 лютого Тетяна Ізовіт на своєму фронті. Президент Української асоціації підприємств легкої промисловості «Укрлегпром» приїхала на виставку Texworld Evolution Paris зі стратегічною метою: продемонструвати європейським брендам, що українська швейна промисловість працює і готова отримувати більше замовлень. І це саме той момент, коли вона особливо потребує допомоги.
«70% наших компаній продовжують виробляти сьогодні, і це незважаючи на війну», – пояснює Тетяна Ізовіт FashionNetwork. «Це галузь, яка у мирний час складалася з понад 2500 компаній на 130 000 робочих місць. Це мережа компаній – 1669 виробників одягу, близько 510 текстильних фабрик і 339 компаній, що спеціалізуються на виробництві шкіри та взуття».
Продуктивний настрій, який, як не дивно, відіграв свою роль у військових діях, коли російські загрози нарешті оформилися 24 лютого 2022 року. «Він, очевидно, перевернув наше життя», – пояснює Мирослава Каламуняк, директор бренду та фабрики «Парада», яка розташована в Ужгороді біля словацького кордону.
«Вся індустрія інвестувала в оснащення армії, яка була не готова до того, що трапилося, – згадує директор, – тоді армія швидко розросталася, і тому потрібно було виробляти Consequently. Це передбачало зміни в оснащенні і розвиток ноу-хау».
Хоча у 2021 році українське виробництво зросло на 2,3%, то у 2022 році виробництво одягу передбачувано впало, але це падіння обмежилося 26%. Зараз падіння стабілізувалося на рівні -1,6%, згідно з даними за фінансовий 2023 рік. Відтепер виробництво військового текстильного обладнання співіснує з виробництвом, призначеним для ринку одягу. Споживання українського одягу оцінюється в $5 млрд (4,6 млрд євро). «Попит навіть більший, ніж до війни, тому що ми багато імпортували раніше, але закриття кордонів багато чого змінило», – пояснює Тетяна Ізовіт.
У травні 2022 року Європейська текстильна конфедерація Euratex підписала програму співпраці з Укрлегпромом для підтримки відносин між українськими та європейськими текстильними компаніями. Європа, для якої виробництво українського одягу вже до війни становило лише обмежену частку імпорту одягу – 0,41%, за даними Французького інституту моди.
Зараз країна стверджує, що виробляє для таких брендів, як Hugo Boss, Max Mara, S.Oliver, Courreges, Kate Spade, Esprit, Triumph, Zadig&Voltaire і Decathlon. Але також Sandro, Ba&sh, Promod, Sessun, Saint James або Tory Burch. Замовлення, які стали більш стратегічними, ніж будь-коли, починаючи з 2022 року, в той час, коли армія також стала провідним клієнтом у секторі.
«Ми виробляємо для європейських брендів, тому що нам потрібен дохід», – пояснює Мирослава Каламуняк, у компанії якої працює 300 людей, а тисяча ще задіяна шляхом субпідрядів. І яка, окрім військового виробництва та брендових замовлень, робить акцент і на власних колекціях. «Ми також продаємо власний бренд Parada в Україні. Бренд, який ми хочемо почати продавати на європейському ринку».
Комплексне постачання матеріалів.
Україна є помітним замовником європейського текстилю та одягу. Якщо у 2022 році країна була 16-м за величиною споживачем одягу в Європейському Союзі, то перш за все вона була 9-м замовником європейського текстилю з імпортними матеріалами на 717 000 євро. Потік, який після зникнення шляхів постачання стає актуальнішим, ніж будь-коли, для українських виробників одягу.
«Це змінило спосіб, у який ми постачаємо сировину», – підтверджує Мирослава Каламуняк. «Матеріали які зазвичай транспортувалися Чорним морем. Довелося адаптуватися і їхати через Польщу та Румунію».
Директор також зазначає, що заходи допомоги, які Євросоюз виділяє Україні, зараз вичерпуються в цьому питанні.
Європейські компанії, які звертаються до українських постачальників, дійсно можуть отримати вигоду від безподаткового доступу до ЄС для своєї продукції. Але за певних умов. «Це працює, лише якщо ми постачаємось з Європи, де, як відомо, матеріали дорогі», – пояснює Тетяна Ізовіт. «Але якщо ми, як європейські компанії, звернемося до турецьких, єгипетських чи китайських матеріалів, це вже стане неможливим».
Зіткнувшись з українським виробництвом матеріалів, яке надто обмежене для забезпечення місцевого сектора, Укрлегпром сподівається від Європейської комісії, що ці обмеження можна буде зняти. Інакше сектор втратить свою конкурентоспроможність за цінами, що, окрім аргументу місцевого виробництва для європейських брендів, є однією з його найбільших переваг на європейському ринку.
Укрлегпром також висловив занепокоєння щодо минулорічних поставок з Euratex. Останній координує систему EUTI (Текстильна ініціатива ЄС-Україна), та долає розрив між текстильними секторами Європи та України. Наскільки в Брюсселі прислухаються до закликів українських виробників одягу, залишається тільки спостерігати.
Стаття перекладена Асоціацією «Укрлегпром» за матеріалами видання Fashion Network. Посилання на оригінал матеріалу: https://fr.fashionnetwork.com/news/premiumContent,1603377.html/